Реалізація політики держави у сфері боротьби із злочинністю, в т. ч.-і з т. зв. націоналістичною злочинністю

      Кримінальною політикою держави є діяльність держави із захисту людей, суспільства тощо від злочинних посягань. Змістом кримінальної політики є розробіка цілей і завдань, а також-розробка засобів і методів боротьби із злочинністю. Вперше поняття "кримінальна політика" було зформульовано Францом фон Лістом (німецький вчений-юрист, родич композитора Ференца Ліста, депутат парламенту) у 1888 р. в роботі "Завдання кримінальної політики". Кримінльна політика розумієтьс я в трьох значеннях: 1) державна діяльність, виражена в нормативних актах, які визначають цілі, завдання і принципи боротьби із злочинністю, 2) особливий вид практичної держдавної діяльності, яка направлена на реалізацію цілей, завдань і принципів боротьби із злочинністю, 3) наукова теорія про стратегію й тактику боротьби із злочинністю. Залежно від галузі чи дисципліни права кримінальна політика поділяється на кримінальну, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу, кримінологічну, кримінально-виконавчу, оперативно-розшукову і адміністративно-правову політику. Цілями кримінальної політики можуть бути стратегічні (забезпеченнчя реальної безпеки суспільства) і тактичні (ближчі-стримування злочинності і утримування її на соціально-прийнятному рівні. Держава має активно, ефективно і якісно здійснювати політику у сфері боротьби із злочинністю і правопорушництвом узагалі.

      Дотичним поняттям до поняття "націоналістична злочинність" є поняття "історичні пережитки". Їх можна пояснити як віджилі соціальні відносини, що були нормою для феодального й інших попередніх ладів, вони в ряді країн трохи збереглися і при капіталізмі (залежність селян від феодала (поміщика), слабкий розвиток торгівлі, підприємницької діяльності, значна роль сільської общини, низький рівень технічної оснащеності як сільського господарства, так і промисловості, абсолютизм (самодержавство), безправ'я більшої частини населення, сваволя влади, невелика урбанізація, малий відсоток освіченості населення, стихійна "роздутість" певних професій-аграріїів, теологів, військових тощо. Вони мають деяке значення для утворення націоналістичних, відсталих і шкідливих узагалі явищ у суспільстві, також-і утворюють значну частину злочинності і правопорушництва. Представники націоналістичної злочинності з історичними пережитками, які її формують, традиційно є злочинцями історії, разом із нацистсько-фашистськими дуже злочинними рухами. Небезпечними є представники націоналістичних, віджилих явищ у суспільстві, вони-вчиняють досить багато злочинів у "загальній картині" злочинності. Я, як юрист, вважаю, що упорядування і доведення до законності сфери морально-етичного, приватного регулювання (має відношення до пережитків) є важливим завданням судово-правоохоронних органів і держави. Грамотне ліквідування негативних явищ, пережитків, які перешкоджають "вільному ринку" в економіці, призведе до швидшого розвитку суспільства, добробуту.